Корицю здавна вважали однією з «вищих прянощів», які, в свою чергу, називали «володарями світу». У наш час ця пряність сприймається переважно ароматизатором для випічки і солодощів. Але до епохи Середньовіччя кориця високо цінувалася, перш за все, як парфум. Її замочували в жирі або маслі, а потім акуратно нагрівали, щоб вивільнити божественний аромат прянощі.
В епічній поемі Лукана «Фарсалія» Цезар був зачарований не тільки красою Клеопатри, а й запахом її тіла, і волосся свити прекрасної царівни:
…На їхньому волоссю змащеному
Пряний тече кінамон, не позбавлений ще аромату,
Не втратив ще його на цих берегах чужоземних …
Ще одне використання прекрасної і таємничої пряності з берегів Цейлону – надання сакральності процедурі змащування тіла померлого. У стародавніх похоронних обрядах кориця була покликана забезпечити святкування переродження душі і позбавляти від нарікань на її зникнення з цього світу.
У китайській міфології кориця (точніше, касія, що росте у тих краях) також символізує сонце і вічне життя. Для китайців кориця – це древо життя, яке росте в райському саду, розташованому у верхів’ях Хуанхе. Це дерево не можна зрубати – воно відштовхує сокира дроворуба. А будь-який паломник, який зумів увійти в райський сад і спробувати плоди з цього дерева, знаходить безсмертя.
Навіть ніяково пропонувати свіжу партію «безсмертя» зі знижкою, проте його таки можна придбати на нашому сайті 😉
Джерело натхнення: Енциклопедія прянощів, Джон О’Коннелл
