Спогади з наших перших подорожей Індією – фотографії, зроблені у маленькому містечку Кхаджурахо, штат Мадх’я-Прадеш, храм Кандар’я-Махадева
Храмовий комплекс Кхаджурахо розташований на території більше десяти квадратних кілометрів. За часів розквіту династії Чандела налічувалося 85 храмів, до наших днів їх залишилося лише 22. Побудовані майже тисячоліття тому індуїстські святині дивним чином збереглися під час мусульманських набігів, британської колонізації, війн та природних катаклізмів, і залишилися непохитними під владою часу.
Згідно легенди, творці храмів Кхаджурахо були нащадками бога Місяця, який закохався у прекрасну Хемаваті, дочку священника, вперше зустрівши її під час купання у басейні Бенарасу – місті розбитих сердець. Бог Місяця був настільки вражений красою дівчини, що тієї ж ночі зійшов на землю та спокусив красуню. Результатом божественного кохання став син Чандраварман. Однак дочка брахмана не змогла прийняти факт народження власного сина поза шлюбом, та прокляла бога Місяця, відмовившись до самої смерті дивитися у небо, аби не бачити Місяць. З важким серцем бог розлучився з красунею, але пророкував, що їх син буде великим царем.
На жаль, легенди не розповідають, чи позбулася Хемаваті упередженого ставлення до шлюбних обітниць, та чи пригорнув на небі кохану красуню бог Місяця, подолавши силу її прокляття. Але пророцтво справдилося – син бога та земної красуні став великим царем, який заснував династію Чандела.
Одного разу після смерті матері Чандраварман побачив її уві сні. Хемаваті звернулася до сина з проханням побудувати храми, які б зображували людські пристрасті. Беручи до уваги різноманіття людських жадань, засновник династії Чандела не зміг у повній мірі виконати волю матері, і зведення святинь стало традицією правителів Чандела, якої дотримувалися майже всі нащадки династії. Припускають, що кожен правитель Чандела за життя побудував щонайменше один храм.
Зведені переважно з піщанику, оздоблені матеріалами різних відтінків рожевого та блідо-жовтого, принаймні двічі на день – під час світанку та на заході сонця, храми спалахують на тлі блакитного неба, наче справжні коштовності.
Небожителі і люди, квіти, тварини, планети, музиканти, гуру, діти і дорослі, молитви, медитації, жертвопринесення, весільні обряди, сцени повсякденного життя та військові баталії…
Святині Кхаджурахо добре відомі своїми унікальними скульптурними композиціями, але найбільшу увагу туристів привертають закарбовані на стінах храмів еротичні сцени уславленої Камасутри, навіть не зважаючи на те, що у порівнянні із кількістю зображень епізодів побуту, таких скульптур тут менше 10%.
Еротичне мистецтво Кхаджурахо вважається вершиною любові та пристрасті. Чуттєва жіноча фігура завжди була одним з найбільш канонічних мотивів середньовічного індуїстського храмового мистецтва, а у Кхаджурахо жіноча оголеність переплітається із зображеннями повсякденного життя та сексуальних відносин. До того ж у інших храмах подібні скульптури зазвичай вирізблені нижче рівня очей, і їх рідко помічають. Лише в Кхаджурахо змалювання витонченого мистецтва кохання можна побачити на фронтальних стінах храмів.
Всередині хамів скульптури із зображеннями сексуальних сцен практично відсутні, що символізує піднесення людини над плотськими бажаннями до моменту розуміння вищих цілей приходу людей в цей світ. Як один з варіантів – такі скульптури – символічна перевірка готовності людини. Адже, якщо відвідувача шокували або обурили барельєфи, це означає, що його дух неспокійний і ще не готовий до поняття вищої духовності.
Відповідно до індуїстської філософії, Кама (сексуальне бажання) вважається частиною чотирьох життєвих цілей людини. Іншими трьома є: Дхарма (духовне життя), Артха (матеріальні надбання) та Мокша (звільнення з кругообігу життя та переродження). Трактат “Камасутра” охоплює не тільки, власне, мистецтво кохання, але й висвітлює філософський підхід до духовної любові, здоров’я тіла, навчає правилам гармонійного виховання дітей та спілкуванню між чоловіками і жінками, включаючи поради щодо питань сімейного життя.
Одним із основних сенсів еротичних скульптур храмів Кхаджурахо є просвіта простих людей для створення сімей та продовження роду. Адже саме храми в давнину були основним і часом єдиним джерелом освіти та інформації. На більш глибокому рівні храмовий комплекс Кхаджурахо – своєрідна демонстрація темної і світлої половин людської душі, приборкання людських пристрастей через звільнення від бажань (страждань) шляхом досягнення внутрішньої гармонії та медитації заради досягнення вищого духовного рівня.
Храми Кхаджурахо – справжнє свято жіночності, оскільки на більшості скульптур зображені апсари – пропорційно пишні, гнучкі та вродливі жінки.
Поруч з барельєфами, прекрасними орнаментами та скульптурами, образи богинь і богів на храмових стінах представляють безліч проявів божеств Шакті і Шиви, жіночого і чоловічого начал, Інь і Янь. Жіноча нагота та сцени сексу в ті часи сприймалися не як гріховна спокуса, а як символ родючості, рівноваги між чоловічими та жіночими силами й гармонійного розвитку тіла та духу. Але з приходом затиснутих в лещата упереджень католицизму англійських колонізаторів – коли святині Кхаджурахо стали надбанням широкої громадськості, настав занепад епохи неприборканої сексуальності культури Індії.
75% усіх туристів у Кхаджурахо – це чоловіки, більшість з яких перебувають у віковій групі від 26 до 40 років (період розквіту та становлення особистоті). Стосовно жінок склалася дивна ситуація. Вважаеться, що ідеальна індіанка буде цнотливою, сексуально стриманою, але при цьому – гарно обізнаною у “мистецтві кохання”.
У Кхаджурахо місцеві туристи найчастіше поділені на гендерно-однорідні групи. Поки чоловіки блукають поодинці, насолоджуючись храмовими ансамблями, та іноді відверто залицяються до іноземних туристок, місцеві жінки збираються переважно групами, та пересуваються по території комплексу швидкими екскурсіями, сором’язливо вдивляючись у славнозвісні скульптури, а потім рухаються далі.
Взагалі, називати святині Кхаджурахо “храмами Камасутри” вкрай невірно. Оскільки зв’язок між цими назвами в більшості своїй є результатом неправильного трактування європейцями понять “божественної любові” та “мистецтва кохання” і, що ще більш точно – вдалий маркетинговий хід з боку рекламних туристичних стратегій уряду Індії.
Сприйняття консервативним індійським суспільством споруд Кхаджурахо у якості порнографічних об’єктів водночас вважається проявом ліберальності уряду та пропагандою “найважливішої історичної пам’ятки храмів Камасутри” на рівні економічного розвитку країни за допомогою міжнародного туризму.
Одна із брошур, що випускається урядом Мадх’я-Прадеш, свідчить: “Якою б не була інтерпретація еротичних сцен, виліплених на стінах храмів у Кхаджурахо, у них, звичайно, немає нічого страшного та брутального. Насправді уява пращурів подарувала нам найкращі скульптурні композиції, які вібрують рідкісною чуттєвістю та теплою емоцією”.
Багато культурологів, мистецтвознавців та філософів поділяють думку, що сприйняття зайвої відвертості храмів Кхаджурахо є помилковим. І по суті подібне ставлення до світу і до виховання нових поколінь говорить про те, що навіть в стародавні часи моральні принципи Індії були набагато вище рівня духовного виховання європейців, які, не дивлячись на свою освіченість, нескоро досягнуть таких висот сприйняття Всесвіту. Прихильники такого ставлення закликають дивитися не на самі зображення, а крізь них, вдивляючись в істинний сенс людського життя – поєднання особистості та божественності.
Сила сонця, злиття з природою, відкритість світу і чуттєве задоволення на противагу замкнутих просторів молитовних будинків , що нагнітають поняття “гріха” в інших релігіях – ось справжня магія храмів Кхаджурахо!
