Ашока – імператор, який підніс буддизм до рівня офіційної державної релігії, та став засновником вегетаріанства Індії
Ашока, онук Чандрагупти, відомого тим, що був одним з індуїстських принців, який прийшов до табору Олександра Македонського під час його великого походу, а згодом утвердився як наймогутніший суверен усього Північного Індостану. За легендою, коли Чандрагупта покинув царство, щоб жити як чернець, він викинув свій меч, однак Ашока знайшов його і залишив у себе, незважаючи на попередження діда про те, що цей меч не принесе нічого, крім горя.
Посівши трон, Ашока розширив межі імперії, включивши до неї території теперішніх Бірми, Бангладеш та частини Афганістану. Ашоку по праву вважали мудрим та справедливим правителем, але у цей період свого життя він прославився невгамованою жадобою до походів на землі інших правителів, і здобув прізвисько Чандашок (жорстокий Ашока).
Через вісім років постійних завоювань армія Ашоки з й досі нез’ясованих причин почала війну проти Калінги – держави, що пишалася незалежністю і народовладдям. Королівство відмовилося визнавати Ашоку царем, і заради підкорення зухвалих сусідів Ашока зібрав найбільше військо, яке коли-небудь бачила Індія до того часу.
Жителі Калінги чинили неймовірний опір! На битву із загарбниками мужньо стали жінки та діти, але вони не змогли протидіяти могутній загартованій у боях армії Ашоки. Літописці царя стверджують, що під час битви було взято в полон 150 тисяч і вбито понад 100 тисяч осіб. Калінга була розграбована й знищена. За легендою, на ранок після закінчення війни Ашока таємно вийшов оглянути місто але побачив лише спалені будинки, трупи, та почув стогін поранених й жіночий плач. Цареві стало зле та згадалося пророцтво діда відносно меча, який несе лише смерть та страждання. На одному з рукописів того часу закарбували слова Ашоки: “Що я накоїв? Якщо це перемога, то яка тоді поразка?!”
Калінгська битва стала останньою війною Ашоки, який поклявся, що ніколи знову не візьме меч у руки і зарікся подібних злодіянь. Міць зброї схилилася перед владою справедливості, що і привело Ашоку до остаточного прийняття буддизму та законів Дхарми.
За іншими джерелами на формування нового світосприйняття Ашоки не менше вплинули його жінки. Другою дружиною царя стала дочка купця, буддистка, яка доглядала його після поранення, та всіляко намагалася пом’якшити жорстоку вдачу чоловіка. Останнім коханням Ашоки вважають таємничу красуню з Калінги – Корвакі. Чи то царівну, чи то, навпаки, бідну дівчину, яка силою кохання приборкала демонів у серці Ашоки, а згодом, опинившись по інший бік меча у руці коханого, власним прикладом під час останньої битви довела царю мужність простих людей та силу віри.
Перехід до буддизму
Після навернення до буддизму Ашока став ідеальним правителем і до кінця життя прагнув нести людям просвіту, справедливість і поширював вчення Дхарми. Так звана політична Модель Ашокана полягала у формуванні справедливого суспільства, в якому функція правителя відображається як ”борг, який він повинен усім живим істотам”:
”Всі люди – мої діти. Все, чого я бажаю для своїх дітей, а я бажаю їм багатства і щастя в цьому світі і в наступному, того я бажаю і для всіх людей…”
Одним з перших дій Ашоки було викорінення корупції. Він відновив занедбану процедуру адміністративних звітів, які вивчав у будь-який час доби, і вимагав від вищих державних службовців здійснювати п’ятирічні відрядження різними регіонами країни для особистого ознайомлення з життям вельмож та звичайних людей.Ашока запровадив новий клас подорожніх наглядачів або ”Верховних уповноважених з питань справедливості”, які відповідали за розгляд скарг на основі врахування потреб та звичаїв певних груп та меншин, сприяли навчанню серед жінок, а також серед молоді.
У всьому його королівстві, аж до Цейлону, була створена система безкоштовної медичної допомоги для людини та звіра. Ашоку славлять за спорудження ветеринарних лікарень. Цар заборонив криваві жертвопринесення богам та відмінив традиційне полювання – тогочасну розвагу вельмож, віддавши перевагу шануванню тваринного світу, у тому числі у якості переходу до вегетаріанської дієти. Власний приклад володаря став ідеалом наслідування для махарадж та простих людей.
За наказами Ашоки було впроваджено систему проти безцільного випалювання лісів. В одному з написів-едиктів він висловив бажання, щоб усі мешканці лісів його імперії жили щасливо. Посланці царя по всьому світу зібрали велику кількість лікарських рослин і різноманітних плодоносних дерев, які дбайливо висаджували у місцях, де їх раніше не було. Царю щиро подобалося власноруч робити країну ще більш гарною та родючою. Вважають, що більшість плантацій теперішніх традиційних прянощів з’явилися на території Індії у той період і завдяки саме Ашоці.
Дякували Ашоку за відбудову міст, розквіт архітектурного мистецтва та нову систему доріг у всій Індії. Резервуари для купання, криниці та місця для пиття худоби, тінисті дерева та будинки відпочинку для мандрівників – були актами соціального співчуття.
”Вздовж доріг я посадив баньян, щоб давав тінь, і заклав мангові гаї. Я облаштував колодязі і готелі, і в різних місцях – водні резервуари для людей і звірів. Але це лише малі досягнення. Подібні блага творили і колишні царі. Я ж зробив це заради того, щоб люди слідували Дхармі.”
Скеляні написи свідчать, як Ашока відправив місіонерів до крайніх меж варварських країн, щоб “змішатися з солдатами, брахманами і жебраками – ізгоями та усіма тими, кого зневажають у нашому королівстві та інших державах – з усіма невіруючими, навчаючи їх кращих речей, заради поширення релігії”. Навернення до вчення Дхарми здійснювалося шляхом переконання, а не мечем – у вражаючому контрасті з ісламом. Буддизм був одночасно найінтенсивнішою місіонерською релігією у світі, і найбільш толерантною.
Головною рисою його релігійної політики була віротерпимість, і він дотримувався цієї політики протягом майже всього періоду свого царювання. Жодна з релігійних чи соціальних груп не могла заперечувати проти цих етичних норм.
“Належне ставлення до рабів і слуг, повага до вчителів – добра справа; утримання (від убивства) живих істот – добра справа; дари любові брахманам і шраманам – добра справа. Це і інше подібне і є церемонія Дхарми. Про неї повинні говорити і батько, і син, і брат, і господар, і друг, і близький – аж до сусіда. Ось що таке – добре діло, ось яка церемонія повинна відбуватися, поки не буде досягнута мета”.
Буддизм не став державною релігією – поняттям, далеким від ідеології індійців, але рух швидко зростав одночасно із захопленням інших людей вченням царя. Посланці Ашоки, проповідники Дхарми, були в Сирії, Єгипті під час царювання Птолемея, Македонії, Бірмі та Кашмірі. На острів Цейлон він послав своїх власних дітей. Результатом діянь царя, “вічного мандрівника шляхами Будди, чий шлях добіг до кінця”, завдячуючи мріям однієї людини, яку надихнуло Вчення Будди, ця релігія поширилася в усі країни Східної Азії та далеко за її межами.
За натхнення дякуємо: The Ethics of Diet, Howard Williams, 1883. The Library of Congress
